В цьому пості я хочу надати нового значення поняттю наддержава. Термін "наддержава" практично завжди використовується в сенсі дуже сильної держави, домінуючої держави. Такої держави, яка має якусь стратегічну перевагу.
В наш час США вважаються наддержавою в силу своєї військової могутності, потужної економіки і особливого статусу американської валюти в світі.
Я ж зараз хочу використати цей термін в зовсім іншому сенсі. Не в сенсі потужної держави і не в сенсі якихось структур, які регулюють міждержавні відносини. Я хочу використати термін наддержава по відношенню до структур, які будуть бульш формалізованими ніж державні структури.
Що таке держава? Як сучасна так і попередніх епох. Держава це така структура, яка має не меті стояти над суспільством і регулювати процеси в ньому. Причому ця регуляція набагато формальніша ніж взаємодії між людьми нижчого рівня.
Держава приймає набір формальних правил і вона ж регулює їх виконання. Цю функцію виконують ті чи інші чиновники.
Суттєвою ознакою є те, що чиновники здійснюють регулювання не від свого імені, а від імені якогось досить абстрактного поняття. Іменем держави, яку вони представляють, або навіть, в раніших варіантах, іменем якогось монарха чи іншого правителя. Світського чи релігійного. Причому цей правитель в даному контексті виступає не як приватна особа, а як символ тієї ж держави.
Тобто держава це досить формалізована і абстрагована від членів суспільства форма влади. Чиновники видають низку розпоряджень і наказів, які являються обов'язковими для виконання обумовленим колом осіб.
Функціонування держави не мислиме без використання писемності. Я підозрюю, що повноцінне входження у загальний вжиток писемності і становлення держави йшли паралельно і взаємно стимулювало одне одного.
На ранніх етапах державне керівництво було поверхневим. По тій чи іншій простій схемі збиралися податки, які використовувалися на розсуд правлячого класу. Формальні правила були не складними, неформальні ж регулювали більшу частину відносин в суспільстві. Вплив держави був слабким і вона, здебільшого, діяла у союзі з церквою.
З кожним століттям держава ставала все більш міцною. Поступово, корок за кроком вона відтісняла від влади церковні структури одночасно урізуючи в правах дворянство, яке було носієм слабко формалізованої влади.
До початку індустріалізації в більшості країн церква була вже відділена від держави.
Писемність це держава, штучний інтелект це наддержава
Не секрет, що писемність виникла, як відповідь не певні потреби суспільства. Десятки тисяч років сучасні люди, сапієнси, чудово обходилися без писемності іноді маючи досить розвинену культуру і виробництво.
Для мене очевидно, що наявність писемності тісно пов'язана з формуванням державних інституцій. Там де немає держави писемність не обов'язкова, а її наявність є надлишковою опцією.
Що таке держава
Щоб зрозуміти що таке держава давайте спочатку з'ясуємо, як влаштоване суспільство без держави. Суспільство без держави, або традиційне суспільство, як правило, складається з малих соціальних груп. Тобто з таких груп, члени яких особисто знають один одного.
Люди об'єднані родоплемінними зв'язками. Всі члени групи живуть за неписаними законами і ці закони відомі всім і приймаються всіма, як даність.
Які характерні риси традиційного суспільства? Індивідуалізму в нашому розумінні тоді не було, або він був в мінімальній кількості. Людина не мислила себе окремо від племені, відчувала себе частиною племені і інтереси племені були її інтересами.
Закони, за якими жило плем'я, як я вже згадував, були неписані, найтісніим чином пов'язані з мораллю. Ці неписані закони були, очевидно, дуже інертні. Люди жили за традицією тисячоліття за тисячоліттям. Не було так, що до якогось моменту часу люди дотримувалися якогось одного закону, а далі почали дотримуватися зовсім іного.
Відповідно представники одного племені, або культурно близьких племен знали всі закони і в кожен момент часу знали, як в тій чи іній ситуації вчинити правильно і який вчинок буде протизаконним, аморальним. Законність і мораль були, скоріш за все поняттями дуже близькими, майже тотожними. Все це було найтіснішим чином вплатено в загальну культуру племені. Якби нашом далекому предку хтось сказав: Не знання законів не звільняє від відповідальності він, або не зрозумів би про що йдеться, або подумав би, що цей вислів адресований чужинцям.
Останнім часом ЗМІ, які з тривогою, а які і з оптимізмом розповідають нам про вживлення певного роду імплантів з метою ідентифікації його носія.
Мова йде про непримітний, не дуже складний за будовою і за функціональністю чіп за допомогою якого можна легко ідентифікувати особистість. Чіп вживляється під шкіру між вказівним і великим пальцем. Цей чіп не проявляє самостійної активності, зв'язується з зчитувальним пристроєм лише тоді, коли знаходиться від нього на відстані кількох сантиметрів. Адепти чіпізації пропагують це нововведення, як дуже зручне для побутового вжитку. Не треба носити з собою ключі, пластикові картки, можливо навіть паспорт.
Мова йде, поки що, про відносно простий мініатюрний пристрій, який і гаджетом не назвеш. Це радіочастотна мітка, але ми розуміємо, що це лише початок.
В своєрідній ейфорії вони не згадують про потенційні ризики від такої чіпізації. А ризики є навіть на початковому етапі. І це незважаючи на те, що технологія стрімко розвивається і вдосконалюється.
Якщо так буде продовжуватися і надалі нам загрожує тотальний контроль, якого людство ще не знало.
Давайте не будемо давати волю емоціям і спробуємо збагнути куди ми йдемо і що нам загожує (якщо загрожує)
Я почну здалека, щоб показати, що це не якась випадкова тимчасова тенденція і ми знаходимося на "головній дорозі". Разом з тим я не хочу нагнітати фаталізму. Все в наших руках, але не треба ні боятися ні лінитися ці руки використовувати.
Чим раніше і чим продуманіше прості люди будуть реагувати тим буде кращий результат.
Наскільки ця тенденція невідворотня
Тенденція спочатку доповнювати свої природні органи чимось стороннім, а потім і майже повністю замінювати всої органи на щтучні артефакти супроводжувала людство протягом всієї історії його існування.
Не менше мільйона років тому наші предки, ще не сапієнси, почали освоювати кам'яні знаряддя і вогонь. Спочатку епізодично, а потім на постійній основі. Камінь в руці збільшував силу удару, а вогонь полегшував перетравлювання їжі. З тих часів пройшло достатньо часу для того, щоб використання цих зовнішніх по відноенню до тіла факторів позначилося не тільки на нашій поведінці і способі життя, а і на будові тіла. Їжу, яка була приготовлена на вогні, легше жувати і легше перетравлювати. За останні мільйон-півтора років наші щелепи стали помітно слабшими, а шлунок вже не здатний ефективно перетравлювати те, що знаходили наші далекі предки в савані.
Але в той час, коли щелепи і травна система втрачали свою "силу", відкрилися можливості для розвитку головного мозку. Справа в тому, що наш мозок після народження повинен ще деякий час збільшуватися в об'ємі, а значить і черепна коробка повинна збільшуватися. Для цього на ній є відповідні шви, які і дають черепу рости. Шви ці починають заростати вже в зрілому віці а повністю заростають вже під старість. Таким чином для того, щоб мозок міг ефективно розвиватися череп в дитинстві і аж, майже, до зрілого віку повинен мати відносно невелику міцність. Коли ж людина змушена прикладати великі зусилля для пережовування в неї повинні бути розвинені жувальні м'язи. І кріпитися ці м'язи повинні якнайвище на голові. Тоді вони будуть найсильнішими. У сучасних людей ці м'язи відносно слабкі і кріпляться вони набагато нижче ніж у наших предків, а значить черепна коробка може вільно рости. Так знявся антагонізм: Або ти ефективно жуєш, або розумнішаєш. Забігаючи наперед згадаю, що досягнувши максимального об'єму наш мозок вже стрімко (в масштабах еволюції) зменується. В сенедньому, звісно.
Далі людство тим і займалося, що освоювало своє матеріальне оточення. Одомашнені тварини давали м'язову силу і швидкість. На деякому етапі з'явилися механізми.
Механізми і тварини замінювали м'язові зусилля довгими століттями, аж поки виникла потреба якось замінювати розумові зусилля. Писемність стародавні мислителі зустрічали неоднозначно. Старогрецькі філософи тривожилися, що людина, яка має можливість записувати, не буде надіятися на свою пам'ять і це буде заважати їй інтелектуально розвиватися. Зате чиновники, скоріш за все, були в захваті. Тепер можна було однозначно фіксувати ті чи інші зобов'язання, як то податки і борги. До вміння читати і писати спочатку відносилися приблизно так, як зароз відносяться до вміння користуватися комп'ютером чи смартфоном. Без особливого пієтету, з чисто утилітарної позиції. Вважалося, що все важливе людина повинна пам'ятати. Я маю на увазі Стародавню Грецію, яка була за тогочасними мірками цитаделлю "науки" і "демократії" (одне з одним пов'язано).
Спочатку повільно, потім все швидше і швидше людство освоювало нові технології. Навчилися виготовлювати лінзи і з'явилися окуляри, телескопи і мікроскопи. Поганий зір вже не був завадою.
Писемність дублювала і розширювала пам'ять, але не мислення. Спроби механізувати мислення довгий час далі рахівниці не йшли. Ще наше покоління застало рахівниці в магазинах, а Фелікс був відомий не всім. Ще були логарифмічні лінійки...
З появою мікрокалькуляторів вміння швилко і точно рахувати перестало бути суттєво корисною навичкою. За лічені десятиліття техніка, яка допомагала нам мислити, почала мислити за нас.
Ітак повернемося до питання наскільки ця тенденція невідворотня. Очевидно, що невідворотня. Коли з'являється якась нова технологія не стає вибору використовувати її чи ні. Не використаєш ти - використає конкурент. А то і ворог, що вже зовсім погано. Як говорять в старих вестернах Кольт корисний тому в кого він є і шкідливий в кого його немає.
Спочатку мова йшла, в основному, про гонку озброєнь. Зараз же набрала ваги і гонка нестримного виробництва-споживання.
Закономірність прослідковується така. Спочатку починає освоюватися якась нова технологія, яка доповнює певну людську можливість (скажімо, "тадиційну технологію"). Технологія використовується паралельно з традиційною діяльністю, аж поки якась криза не пришвидує відмову від традиційної технології. Наприклад до Другої світової війни в військовій справі використовувалися і танки і кіннота одночасно. Війна практично повністю відсіяла використання кавалерії.
А кризи можуть виникати більш чи менш спонтанно і більш чи менш контрольовано. Візьмемо, приміром, кризу пандемії яку викликав цьогорічний коронавірус. Виникають великі сумніви в його небезпечності і вірулентності, але заходи, які вводяться для боротьби з ним, як ми бачимо, використовуються державами для просування одних технологій і нівелювання інших. В Китаї держава вже не соромиться встановлювати камери спостереження біля дверей будинків і квартир, і навіть в самих помешканнях. Спритно використовуючи момент.
Наскільки шкідлива ця тенденція для людини і людства
Наскільки введення нових технологій може зашкодити окремій людині. Очевидно, що це загроза особистій свободі. Перш за все економічній свободі, але не тільки. Коли людина розплачується безконтактно і в неї немає готівки це вже, само по собі, загроза. В будь який момент, якщо держава визнає таку людину не зручною для себе, вона зможе заблокувати її рахунок і така людина виявиться позбавленою засобів для існування. Це проблема не тільки і не стільки радіочастотних міток, але безготівкового розрахунку взагалі.
Радіочастотна мітка ж додає до цього додаткові ризики. Це ризики ідентифікації особи. Під благородними приводами людей зможуть не пускати в те чи інше місце посилаючись не те, що людина, скажімо, не вакцинована, або ще з якоїсь причини. А інформація про вакцинації буде доступна при зчитуванні інформації з радіочастотної мітки.
Скажемо так: "Нові технології породжують нові форми влади". І тут мова йде не тільки і не стільки про чіп під шкіру. Згадайте: ще три місяці тому для школярів наявність смартфона була не тільки не обов'язковою, але і не бажаною. Сьогодні ж учні виконують домашні завдання при посередництві смартфона і інтернета. Карантин закінчиться, діти підуть до школи, але досвід залишиться. Можна легко і без зусиль прив'язати частину населення до інтенету. А значить можна піти і далі. Попросити "для твого ж блага" поставити на смартфон відповідну програму. А що ця програма буде зчитувати?
Яка небезпека для людства в цілому. Найбільш очевидна відповідь це загроза диктатури. Нові технології породжують нові форми влади і все в цьому дусі. Так, але ця диктатура може значно відрізнятися від звичної нам.
Образ звичної нам диктатури це образ якогось злодія-тирана: умовного сталіна чи полпота, який гнобить населення, обмежує його права, вбиває і безчинствує різними способами. Така диктатура нам зрозуміла і тому суспільство буде чинити опір її встановленню. Наскільки цей опір буде успішний це інше питання.
Я ж хочу звернути увагу на інший вид диктатури. Застосуємо до неї термін "кібердиктатура". Це не щось нове. Класики наукової і не дуже фантастики розробляли цю тему вже відносно давно. Згадаю лиш два сюжети. Скайнет з фільму Термінатор і ВІКІ з творів Айзека Азімова, деякі з яких екранізовані. В сучасному світі, при сучасному розвитку технологій, для того, щоб відбулася диктатура наявність диктатора не обов'язкова.
Зараз може скластися ситуація коли диктатура встановлюється не тому, що якийсь індивід концентрує занадто багато влади в своїх руках, а тому, що він не може взяти достатньо влади в свої руки. Повноваження, як книжка пише, розпреділені між гілками влади. Ніхто на може взяти верх, складається патова ситуація. Всі законослухняні, корупція подолана і коли я не можу взяти більшість влади в свої руки то хай вона не дістанеться нікому. Хай штучний інтелект регулює вуличний рух і виносить вердикти в судах. Хай перевіряє законопроекти на конституційність а потім і сам пише законопроекти. А потім і саму Конституцію. Щоб не було нікому образливо.
Ми вже в процесі. В багатьох країнах перевищення швидкості на дорогах фіксують технічні пристрої і потім водію приходить поштою квитанція - заплати траф. Що це, як не суд людини машиною. І мотив же той, що я навів вище. У поліцейського на дорозі забагато влади. Він може нею зловживати, брати хабарі. А начальство поліцейського не може просто так вийти на дорогу і брати хабарі. Виходить у підлеглого більше можливостей ніж у начальника? Хто таке стерпить? У начальника два шляхи подолання цієї 'несправедливості'. Начальник може схилити підлеглого до того, що той буде ділитися хабарями з ним. Якщо такий варіант реалізувати важко то начальник буде намагатися усунути підлеглого від можливості брати хабарі. Ось і встановлення камер.
Фактори, що здатні згладити негативні наслідки
Те, що є велика вірогідність електронного контролю над населенням ми вияснили. Але цей контроль може бути, як жорсткий так і м'який. А може його взагалі не бути. В ідеалі. Якщо нам дуже поталанить і ми будемо згуртовані і рішучі.
Я бачу два шляхи якими треба йти опираючись кібердиктатурі.
Ці шляхи полегшують реалізацію один одного. Головне чого треба добиватися це уникати формвльної влади. Це раз, а друге - будь яку владу дробити. Коли на планеті лишиться лише одна реально незалежна країна, один світовий уряд - пиши пропало.
По перому пункту завжди, коли це можливо, треба намагатися вирішувати всі проблеми непряму - без допомоги держави. Держава, в свою чергу буде намагатися добитися протилежного. Примусити людей взаємодіяти тільки за її посередництва. Всі розрахунки тільки через банки і все в такому руслі. Ви скажете, що банки бувають не державними - не правда. Всі, без винятку, банки отримують від держави дозволи, ліцензії тощо. А значить вони повністю залежні від держави. Аналогічно і аптеки, мобільні оператори, скільки небудь великі виробничі і торгівельні організації. Всі вони залежні від держваи і намагаються встановити тісні контакти з чиновниками, щоб добитися собі певних вигод. Великі компанії лобіюють потрібні їм законопроекти, підкупають парламентарів. Вони, фактично, і є держава в купі з політиками і чиновниками.
В планетарному масштабі треба протиліяти глобалізації. Мультиполярний світ кращий за біполярний, а біполярний набагато кращий за уніполярний.
Цей блог буде присвячено різним глобальним явищам. Тим, які стоять, як би, за ситуаціями, але кардинальним чином впливають на них.
Ми розуміємо, що є якісь універсальні закони Всесвіту, але здебільшого не надаємо їм належного значення.
Чому ми поводимо себе саме так а не інакше. І не тільки окрема людина. Великі і малі соціальні групи поводять себе певним чином. Більше того: ця поведінка змінюється, еволюціонує за якимовсь своїми законами.
Ми живемо, як би, в матриці. Не обов'язково в сенсі фільму Матриця. Людина традиційної культури живе в матриці своїх міфів. Сучасні нам люди живуть оточені сучасною культурою і для них буде катастрофою випасти з її контексту.
Якщо дивитися глибше то людська культура формувалася і формується не просто так. Вона формується згідно глобальнішим і універсальнішим законам і тому набір сюжетів певним чином обмежений.
Я буду писати свої роздуми з приводу моделей, як глобальних, так і не дуже.
З цього приводу згадується вислів: Знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів.
Хочеться розібратися куди ми йдемо. Очевидно, що зараз відбувається певний злам, певна криза. Криза культурна, політична, світоглядна. Кажуть, що ми останнє покоління, яке вчилося у своїх батьків і перше покоління, яке вчиться у своїх дітей.
Коли я ходив в школу калькулятор був якоюсь екзотикою і його використання було не тільки не обов'язковим, але і не бажаним. Зараз же, коли наші діти ходять в школу, наявність інтернету є невід'ємною частиною навчання.
І цей стрибок був закономірним. Достатньо прониклива людина могла приблизно здогадатися до якого ступеня розвитку ми прийдемо і що буде далі.
